На початку ХХ століття по вулиці Володимирській, будинок 81 знаходилася приватна гімназія Левандовської. У 1920 році вона змінила статус на трудову школу № 67, а в подальшому отримала назву школа № 44. У 1934 році семирічну школу реорганізували в середню. Школа займала на той час всього два поверхи-третій та четвертий, а навчалося у ній - 350 учнів. Тому у 1935 році розпочалося будівництво нового приміщення школи по вулиці Жилянській, 46 за типовим проектом архітектора Ємануіла Коднера.
І вже в 1936 році школа відкрилася за новою адресою, де знаходиться і зараз. На той час школа нараховувала 33 класи і перший випуск учнів в новому приміщенні школи був у 1937 році. З перших днів роботи в школі склався дружній педагогічний колектив.
Школа працювала і під час Великої Вітчизняної війни. Вчителі та випускники школи воювали на фронтах та в підпіллі. Із довоєнних п'яти випусків школи загинуло більше тридцяти учнів школи. Відважно боролася проти німецьких загарбників учениця нашої школи Маркус Тетяна. Вона була учасницею бойової групи Київського підпілля. Брала активну участь в актах диверсій, особисто знищувала німецьких офіцерів та агентів гестапо. В 1942 році була заарештована та мученицьки загинула у застінках гестапо. Сьогодні школа вшановує ім'я Героя України Тетяни Маркус.
В повоєнні роки вчителі та учні доклали багато зусиль для відновлення зруйнованого Києва. До 1954 року школа була жіночою і в закладі навчалися 2000 дівчат. Майже до 1960 року школа працювала у три зміни (2 зміни – денна школа, 3 зміна – вечірня). Були знову побудовані майстерні, спортивна зала, переобладнана їдальня, бібліотека, створені перші учбові кабінети фізики та біології.
Колектив школи відзначався справжнім професіоналізмом. Майже всі вчителі, що працювали в школі,досконало володіли своїм предметом та методикою його викладання, сумлінно готувалися до уроків, захоплено вели позакласну роботу. Багато уваги приділялося підготовці та проведенню тематичних вечорів, вечорів художньої самодіяльності.Учениця Косенко Лариса згадує: «Про всіх вчителів ми найкращої думки, відчуваємо до них глибоку повагу. Я висловлюю не тільки свою думку, а думку багатьох моїх однокласників. Коли ми зустрічаємося один з одним, у нас завжди виникає загальне почуття гордості за свою школу і своїх вчителів».
Багато вчителів розпочали свою педагогічну діяльність в середній школі № 44 і працювали в ній все життя.
Вагомий внесок в розвиток школи внесли її керівники, які в різні роки докладали багато зусиль для формування педагогічного колективу та формуванню матеріально-технічної бази школи: Джолос, Пивко, Турчин А.Є., Войнаховська З.І. (1944-1945), Бердичевська С.Я. (1945-1948), Скаріна В.А. (1948-1952), Камінська З.Г. (1952-1955), Бірюк Іван Іпполітович (1955-1958), Коломійцев П.М. (1958-1961), Похольченко С.А. (1961-1964), Хлякіна Уляна Афанасіївна (1964-1971), Пономаренко Катерина Іллівна (1971-1979), Забродська Ніна Григорівна (1979-1983), Левченко Ольга Семенівна (1983-1988), Бідюк Іван Іванович (1988-2003)
Історія школи № 44 це ті довоєнні роки, коли школа будувалася силами вчителів та учнів. Пронизані болем і смутком роки Великої Вітчизняної, коли неможливо повернути тих кого знав і любив. Повоєнні роки, коли виснажені і напівголодні учениці школи № 44 відбудовували знищене війною місто. Подальше мирне життя – покращення матеріально-технічної бази закладу, стабільний колектив висококваліфікованих фахівців, слава про яких йшла містом, випускники які є гордістю школи - Герої України Тетяна Маркус, Володимир Поляченко. І на кожному етапі свого існування школа № 44 виглядала достойно. Історія школи – це і ми з Вами, наше сьогодення. На сучасному етапі, наші зусилля - зусилля педагогічного, учнівського та батьківського колективів спрямовані на те, щоб школа № 44 стала однією з кращих шкіл міста Києва.
Коментарi